Промислова революція в Англії

Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія — в останній третині XVIII — середині XIX ст. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. Важливим чинником промислового перевороту стала буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального суспільства.
Цьому сприяв і аграрний переворот XVI — XVII ст., внаслідок якого прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільське господарство. Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Поширилася сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості.

До другої половини XVIII ст. в Англії завершилося формування нації — важливого політичного чинника, який мав великий вплив на становлення економічної основи цивілізації нового типу. У цей же час у країні відбулося становлення єдиного національного ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому. Зовнішньоекономічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалися пануванням у світовій торгівлі, використанням незліченних багатств Північної Америки, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англійську промисловість.
Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту було географічне розташування Великобританії та природно-економічні умови країни — водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості.

Зовнішньоекономічні умови

Постійний попит в Європі на англійські вироби, викликаний безперервними війнами, забезпечував їм ринок збуту і теж сприяв здійсненню промислового перевороту. Не останню роль в цьому відіграла і політика протекціонізму та меркантилізму, яку проводив англійський уряд. Важливим фактором промислового перевороту був вихід на якісно новий технічний рівень англійської бавовняної промисловості, що забезпечувався поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів. Механік Джон Кей у 1733 удосконалив ткацький верстат "летючим човником". Винахідником — ткачем Джеймсом Харгривсом у 1764 була винайдена механічна прядка "Дженні", на якій можна було працювати з 16—18 веретенами. В останній третині XVIII ст. С. Кромптон створив "мюль-машину", яка базувалася на принципах роботи прядки "Дженні", але виготовляла тонку і міцну бавовняну пряжу. Вона поширилася у виробництві і стала технічною основою механізованого прядіння.

Процеси ткацтва деякий час відставали від механізованого прядіння, але ця невідповідність була ліквідована винаходом механічного ткацького верстата Е. Картрайта у 1785 р. Він заміняв роботу 40 ткачів. Так в англійській промисловості з'явилися перші машини і фабрики. У 60—80-х роках XVIII ст. вони з'явилися в інших галузях промисловості.
Епохальне в історії промисловосі значення мали винаходи шотландського механіка Джеймса Ватта, який у 1769 винайшов першу парову машину. У 1782 р. Дж. Ватт удосконалив її, і з цього часу парова машина стала основним джерелом енергії британської текстильної промисловості. Це дало змогу широко використовувати вугілля як основне паливо, ліквідувало залежність від водяного двигуна, відкрило для промисловості нові регіони країни. Невдовзі, після відкриття заводу парових машин (неподалік від Бірмінгема), парові машини почали застосовуватися у різних галузях промисловості. У 1820 у Великобританії працювало 320 парових машин Дж. Ватта, їхня кількість та потужність постійно зростала.

Застосування машин прискорило розвиток металургії, вугільної промисловості. Виникло машинобудування, основу якого складали винахід і широке застосування токарного верстата та свердлильної машини. Зростання промислового виробництва зумовило появу нових досконаліших та швидкісніших транспортних засобів. Наявність парової машини зробила можливим її застосування на залізничному і морському транспорті. У 1812 в Англії пущено пароплав на р. Клайд. У той же час розпочалися експерименти на залізницях. Р. Тревтик збудував декілька моделей парових повозок. Продовжив його пошуки Дж. Стефенсон, який створив самохідну паросилову установку на основі стаціонарної парової машини. Локомотив Стефенсона у 1829 пройшов перші випробування і розвивав швидкість 22 км/год. У 1830 була збудована перша в Англії та світі залізниця, яка з'єднала Манчестер і Ліверпуль та мала велике господарське значення. Будівництво залізниць викликало докорінні зміни в економіці Англії, створивши стабільні комунікації між різними районами та галузями промисловості.
Промисловий переворот змінив економічну географію Англії. Виникли нові промислові райони, які спеціалізувалися на виробництві окремих видів товарів і продуктів. Значно зросли обсяги промислового виробництва. На середину XIX ст. Англія перетворилася у "майстерню" світу, виробляючи близько половини світової промислової продукції, і зайняла виняткове становище в світовому господарстві й міжнародній політиці.
Промислово-торговій гегемонії Англії сприяла економічна політика держави. До 1840-х років, коли індустріалізація ще не була завершена, в Англії панували високі митні збори на іноземні товари. Коли ж англійська промисловість наскільки зміцніла, що перестала боятися іноземної конкуренції, буржуазія проголосила необмежену свободу торгівлі — так зване фрітрейдерство (від free trade — вільна торгівля). Його суть полягала в повному звільненні від мита майже всіх товарів, що завозилися в Англію, і була розрахована на взаємне сприяння, тобто зустрічну відміну чи значне скорочення мита на ввіз англійських товарів в інші країни. Це забезпечувало Англії як вільний збут за кордоном своїх товарів, так і дешеву імпортну сировину та продовольство.
Перемога машинного виробництва в Англії дала поштовх до формування соціальної структури індустріального суспільства. Промисловий пролетаріат становив 45,5% зайнятого населення. Урбанізація перетворила Великобританію на країну міст і фабричних поселень. На кінець XIX ст. у містах проживало майже 75% населення.

Столітня війна

Столітня війна (1337—1453) — тривалий військово-політичний конфлікт між Англією і Францією, причиною якого стало прагнення Англії повернути ті території на континенті, що раніше належали англійським королям. Крім того англійські королі були зв'язані сімейними узами з французькою династією Капетингів, унаслідок чого пред'являли претензії на французький престол. У свою чергу Франція прагнула витіснити англійців з Аквітанії (яка була закріплена за ними Паризьким договором 1259 р.). Незважаючи на початкові успіхи, Англія зазнала поразки у війні, в результаті на континенті у неї збереглося всього одне володіння — порт Кале, який вона утримувала до 1559 р.
Війна продовжувалася 116 років (з перервами). Столітня війна була низкою різних конфліктів: перший (Едвардіанська війна) продовжувався в 1337—1360, другий (Каролінська війна) — в 1369—1389, третій (Ланкастерська війна) — в 1415—1429, четвертий — в 1429—1453. Термін «Сторічна війна» — назва, яка узагальнює всі ці конфлікти — з'явився пізніше.

Причини

Війну розпочав англійський король Едуард III, що був по материнській лінії онуком французького короля Філіпа IV Красивого з династії Капетингів. Після смерті в 1328 р. Карла IV, останнього представника прямої гілки Капетингів, і коронації Філіп VI (Валуа) за салічним законом, Едуард заявив про свої права на французький трон. Восени 1337 р. англійці зробили напад в Пікардії. Їх підтримали фландрські міста і феодали і міста південного заходу Франції.

Перший етап

Перший етап війни був успішним для Англії. Едуард взяв ряд переконливих перемог, зокрема в битві при Кресі (1346). У 1347 англійці завоювали порт Калі. У 1356 англійська армія під командуванням сина Едуарда III Чорного принца завдала нищівної поразки французам в битві при Пуатьє, узявши в полон короля Іоанна II Доброго. Військові невдачі і економічні труднощі привели до народних обурень — Паризького повстання (1357—1358 р.) і Жакерії (1358 р.). Французи були вимушені укласти принизливий для Франції мир в Бретіньї (1360 р.). Французькі королі прагнули ліквідувати англійське панування в Гієні. Обидві держави бажали володіти Фландрією.

Посилення Франції

Скориставшись перепочинком, французький король Карл V реорганізував армію, підсиливши її артилерією, і провів економічні реформи. Це дозволило французам на другому етапі війни, в 1370-х, добитися значних військових успіхів. У зв'язку з крайнім виснаженням обох сторін в 1396 р. вони уклали перемир'я.

Окупація Франції

Проте за наступного французького короля, недоумкуватого Карла VI, англійці знову стали досягати перемоги, зокрема розгромили французів в битві при Азенкурі (1415 р.). Англійський трон, що займав в цей час, король Генрих V за п'ять років підпорядкував собі приблизно половину території Франції і добився визнання договору в Труа (1420 р.), що передбачав об'єднання двох країн під владою англійської корони.

Поразка Англії

Перелом наступив в 1420-х роках, на четвертому етапі війни, після того, як французьку армію очолила Жанна д'Арк. Під її керівництвом французи визволили від англійців Орлеан (1429 р). Навіть страта Жанни д'Арк в 1431 р. не перешкодила французам успішно завершити військові дії. У 1435 році герцог Бургундський уклав союзний договір з королем Франції Карлом VII. До 1436 Париж перейшов під контроль французів. У 1450 французька армія отримала переконливу перемогу в битві при норманському місті Кан. У 1453 році капітуляція англійського гарнізону в Бордо поклала кінець Сторічній війні.

Війна Червоної та Білої троянд

Війна Червоної та Білої троянд - низка громадянських конфліктів у Англії між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455 та 1487 роками. Війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тюдорів. 
Свою назву війна одержала від символів родин Йорків та Ланкастерів. Назва, мабуть, не вживалася в 15-му столітті, а стала популярною після публікації роману Вальтера Скота «Анна Геєрштейн». Вальтер Скот використав епізод із п'єси Шекспіра «Генріх VI. Частина 1», в якому ворожі один одному претенденти на престол вибирають кольори своїх троянд.

Передісторія конфлікту

Конфлікт між Йорками та Ланкастерами розпочався, коли в 1399 році герцог Ланкастерський Генрі Болінгброк скинув із трону короля Річарда II. Скинувши короля, Генрі Болінгброк коронувався як король Генріх IV. Оскільки Болінгброк був нащадком тільки четвертого сина короля Едуарда III його права на трон були сумнівними. Проте його син, король Генріх V здобув численні перемоги у ході Столітної війни, мав популярність серед народу й знаті, й питання про законність наслідування на певний час забулося. Однак Генріх V несподівано помер у 1422 році, коли його синові Генріху VI було тільки 9 місяців.
Після смерті дядька Джона в 1435 році молодий король опинився в оточенні поганих радників. Справи у Франції складалися погано, англійці програвали війну. Генріх одружився із Маргарет Анжуйською і потрапив під її сильний вплив. Крім того він вряди-годи втрачав здоровий глузд. Як наслідок його популярність в Англії впала, й нащадок третього сина короля Едуарда III герцог Йоркський Річард отримав підтримку англійської знаті.

Військові дії

Хоча сутички між прихильниками Йорка й Ланкастера відбувалися й раніше, першою серйозною битвою стала Перша битва при Сент-Олбансі, в якій перемогу здобув Йорк. В битві загинуло кілька визначних ланкастерців, короля взяли в полон. Однак Ланкастер, підбурюваний Маргарет Анжуйською, не складав зброї. Після недовгого затишшя бої відновилися в 1459 році. Герцог Йоркський змушений був утікати з країни, але його союзник ерл Воріку ввів у Англію війська, дислоковані в Кале й захопив Генріха в полон у битві при Норгемптоні. Йорк повернувся в країну й став протектором Англії. Маргарет зі своїми найстійкішими прихильниками збирали сили на півночі Ангії, а коли Йорк відправився на північ, щоб придушити їхній опір, то загинув в 1460 році. Військо ланкастерців пішло на південь і відвоювало безпорадного Генріха в Другій битві при Сент-Олбансі. Проте вони не зуміли окупувати Лондон й врешті-решт відступили на північ. Найстарший син Йорка був проголошений королем Едуардом IV. У 1461 році, зібравши своїх прихильників, він здобув переконливу перемогу у битві при Таутоні.
Після придушення невеликого ланкастерського заколоту в 1464 році, Генріх VI знову попав у руки йоркців. Проте Едуард IV посварився із своїм головним радником і союзником Воріком, якого прозивали творцем королів. Висуваючи на важливі посади родичів своєї дружини Елізабет Вудвіль, з якою король одружився потайки, він також розсердив багатьох своїх друзів та родичів. Ворік спочатку намагався замінити Едуарда молодшим братом Джорджем, герцогом Кларенським, а потім відновити на троні Генріха. Як наслідок, два роки пройшли в боротьбі із змінним успіхом для обох сторін, аж нарешті в 1471 році Едуард отримав вирішальну перемогу. Ворік та спадкоємець ланкастерів, принц Уельський Едуард, загинули. Одразу ж потому вбили й колишнього короля Генріха VI.
Настав період відносного миру, та в 1483 Едуард IV несподівано помер. Його брат Річард Глостер одразу ж виступив, щоб завадити непопулярній родині Вудвіль захопити у свої руки владу при малолітньому синові померлого короля Едуарді V. Використавши як привід підозрілу законність шлюбу Едуарда IV, Глостер узурпував трон і став королем Річардом III. Узурпація й те, що Річарда підозрювали у вбивсті Едуарда V та його молодшого брата (принци у Тауері), споровокували кілька повстань. Врешті-решт Генрі Тюдор, далекий родич ланкастерських королів, якому, проте, у спадок перейшло право на трон, зумів здобути перемогу. Річард III був убитий у битві при Босворті в 1485 році.
Прихильники родини Йорків повстали в 1487 році, але зазнали невдачі. Спорадичні бунти продовжувалися до 1499 року.

Наслідки

За тридцять років громадянської війни загинуло біля чверті населення країни, 80 сеньйорів королівської крові, безліч феодальних родів. Знать, що вела свій родовід від завойовників-норманів в цілому була знищена. Генрі Тодор коронувався як Генріх VII і заснував нову династію. Він одружився з дочкою Едуарда IV Єлизаветою, спадкоємицею дому Йорків. Династія Тюдорів правила до 1603 року.

Хронологія

• 8 століття до н. е. — 1 століття до н. е. — Кельтська Британія. Переселення на Британські острови кельтських племен.
• 1 століття до н. е. — 5 століття — Римська Британія. Завоювання Римською імперією південних, східних центральних районів Британії.
• 55, 54 роки до н. е. — перші військові експедиції Риму на територію Британії які були організовані Юлієм Цезарем.
• 43 — початок римського завоювання Британії за правління імператора Клавдія.
• 47 — перетворення Британії на римську провінцію.
• 61 — повстання проти Риму, яке очолила Боудіка.
• 122 — імператор Адріан відвідує римську Британію, значний розвиток римських міст (civitates).
• 5 століття — 7 століття — Завоювання англосаксами всієї Англії, крім Корнуола і Камберленда, утворилися незалежні королівства, включаючи Нортумбрію, Мерсію, Кент і Вессекс.
• 597 — Англія прийняла християнство під впливом Св. Августина.
• 829 — Егберт Вессекський став правителем всієї Англії.
• 878 — Альфред Великий віддав північ і схід Англії напавшим данцям, залишивши собі Вессекс.
•  
• 1066 — Нормандське завоювання. Королем Англії став Вільгельм Завойовник.
• 1172 — Генріх II став королем Ірландії і відновив там колонію.
• 1215 — Король Іоанн Безземельний змушений підписати Велику хартію вольностей.
• 1284 — Завоювання Уельсу, почате норманами, завершене Едвардом I.
• 1295 — Прийнята Модель парламенту.
• 1338—1453 — Столітня війна з Францією дозволила парламентові контролювати податки і, за допомогою імпічменту, призначення міністрів королем.
• 1348—1349 — Чорна смерть (чума) забрала 30% населення.
• 1381 — Суспільне невдоволення привело до селянського повстання, яке було жорстоко придавлене.
• 1399 — Річард II був зміщений парламентом.
• 1414 — Придушене повстання лоллардів.
• 1455—1485 — Війна Червоної і Білої троянди.
• 1497 — Генріх VII поклав кінець владі феодальної знаті, придушивши повстання йоркців.
• 1529 — Генріх VIII став главою Англіканської церкви після розриву з Римом.
• 1536—1643 — Акти Союзу об'єднаної Англії й Уельсу після завоювання.
• 1547 — Едвард VI прийняв доктрини протестантства.
• 1553 — Повернення до римської католицької церкви при Марії І.
• 1558 — Єлизавета I схвалила релігійний компроміс.
• 1588 — Спроба вторгнення в Англію іспанської Армади.
• 1603 — Яків I об'єднав англійську і шотландську корону. Зростає протистояння парламенту.
• 1642—1652 — Громадянська війна між роялістами і парламентаріями, що закінчилася перемогою парламенту.
• 1649 — убито Карла I, створена Співдружність.
• 1653 — Олівер Кромвель призначений Лордом-Протектором.
• 1660 — Відновлення монархії при Карлі II.
• 1685 — Повстання Монмаута.
• 1688 — Вільгельма Оранського запрошено зайняти трон, утеча Якова II.
• 1707 — Акт про союз між Англією і Шотландією при королеві Анні Стюарт, після якого Англія стала частиною Королівства Велика Британія.